ПОЗАХО́ДИТИ, ить, имо, ите, док.
1. Зайти (про всіх або багатьох, усе або багато чого-небудь). Гості позаходили до хати (Кобр., Вибр., 1954, 152); // розм. Проникнувши куди-небудь у багатьох місцях, викликати подразнення (про сіль, дим, холод і т. ін.). Я почав розтирати сльози кулачками і відчув, як в очі зайшла сіль, позаходила і у виразки на щоках (Панч, На калин. мості, 1965, 28).
◊ За́шпори позахо́дили див. за́шпори.
2. тільки 3 ос., перен., розм. Заслатися або наповнитися чим-небудь (звичайно про очі). Очі позаходили сльозами.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 801.