ПОЗБАВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПОЗБА́ВИТИ, влю, виш; мн. позба́влять; док., перех.
1. Забирати, віднімати щось у кого-небудь, залишати кого-, що-небудь без чогось. Се страшенна річ «недвижима» власність, вона не тільки сама нерухома, але й людей позбавляє вільного руху, як тільки вони з нею зв’яжуться (Л. Укр., V, 1956, 199); Мотря обіймала цехмістрові чоботи, благаючи не позбавляти старого шматка хліба (Тулуб, Людолови, І, 1957, 121); Зняти костюм лікар заборонив, щоб не позбавляти Василя Васильовича віри, що приступ швидко мине й репетиція триватиме далі (Дмит., Наречена, 1959, 128); І я кляну за катом ката В моїй невольницькій глуші, Що нацькував на брата — брата,.. Люд закував в цупкі кайдани, Позбавив молодість мети (Граб., І, 1959, 347); На початку 1884 року Косту Хетагурова позбавили стипендії, і йому прийшлось залишити навчання в Академії і повернутись на батьківщину (Тич., III, 1957, 410); // Не давати кому-небудь можливості здійснювати щось, забороняти кому-небудь щось робити. Не бажаних церкві професорів позбавляли права викладати і переслідували (Іст. середніх віків, 1955, 129); — На заводі ніхто не позбавить його права вчитись! (Донч., V, 1957, 467).
◊ Позбавля́ти (позба́вити) життя́ (ві́ку і т. ін.) — умертвляти, убивати кого-небудь. Він щиро не пам’ятав на ту хвилину, як удвох із грізною дружиною залишились одного разу без обіду, бо шкода було позбавляти життя коропа, який плавав у них у відрі… (Ю. Янов., І, 1954, 111); — Темний, дикий, безглуздий народ! Через якусь дурну вигадку, якусь нісенітну легенду він ладен був розбити мені дорогий апарат, скалічити або й позбавити мене життя (Коцюб., І, 1955, 259); — Мав би я силу, то враз і душі б тебе, й віку позбавив І відіслав би в оселю Аїда. (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 169); Позбавля́ти (позба́вити) [пра́ва] го́лосу кого — заборонити кому-небудь голосувати. [Коваль:] Заарештувати Чирву та ще кількох. Позбавити їх голосу (Мик., І, 1957, 81); Навіть права голосу [куркуля] позбавила [влада] (Стельмах, II, 1962, 365); Позбавля́ти (позба́вити) сло́ва — не дати можливості висловитися на зборах, мітингу, суді і т. ін. [Голос покликача:] Відпущеник Нартал сказав.., що він би хтів скупатись в римській крові, за теє суд його позбавив слова (Л. Укр., II, 1951, 528).
2. Звільняти кого-небудь від чогось небажаного; допомагати кому-небудь уникнути чогось. На 17 році я вже мав політичний процес і з того часу до останніх днів жандари [жандарми] не позбавляють мене своєї ласкавої опіки (Коцюб., III, 1956, 281); Хоч се не дуже вигідно для Вас, та, почасти, й для мене, але нехай вже так буде, — тим позбавите мене більшої мороки (Л. Укр., V, 1956, 77); Почувши, що в поїзді з’явився касир, який позбавить їх неприємного обов’язку стояти в черзі.. на вузловій станції, де мала бути пересадка, пасажири щиро дякували Даші (Жур., Вечір.., 1958, 224).
3. тільки док., кому чого, розм. Зменшити, урізати. — Ось ми, — каже [стражник], — твоєму панові позбавимо волі, а то він носиться з нею, як з писаною торбою!.. (Мирний, IV, 1955, 378).
4. тільки док., розм. Ушкодити, зіпсувати що-небудь. Вітри шаліють, лісова смуга захистила сад. Вітри розбилися об могутні осокори, не позбавили цвіту (Горд., Цвіти.., 1951, 20).
5. розм. Доводити до загину, знищувати всіх або багатьох. Багацько позбавляв Буняка таким способом людей (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 803.