ПОЗБУ́ТИ, у́ду, у́деш, док., перех. Те саме, що позбу́тися. — Підождіть трохи, позбудуть панята батьківське добро, та раді будуть і наймичкам, аби їх хлібом годували! (Мирний, III, 1954, 232); Так загасли почування, Молодецтво одійшло. Ми старі душею стали, Серцем рано одцвіли, Почуватись перестали, Сил багацько позбули (Граб., І, 1959, 198); Він уже одну біду з голови позбув (Л. Укр., V, 1956, 351).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 805.