ПОЗБІ́ГАТИ, аю, аєш, док., перех., розм. Швидко обходи́ти, оббі́гати якусь територію, побувати скрізь або в багатьох місцях. Там-то стежечок і до води й до сусіди, і до другої. Все то позбігали, повиходжували легесенькі ніжечки дівочі (Вовчок, І, 1955, 181).
ПОЗБІГА́ТИ, а́є, а́ємо, а́єте, док.
1. Стекти скрізь або в багатьох місцях (про рідину). Порозтавали сніги, зійшла повідь, позбігала скрізь вода (Кв.-Осн., II, 1956, 122); // тільки мн., розм. Втратити частину вмісту рідини, яка виливається через край при закипанні (про все або багато чогось). Семениха.. прикладає до ватри трісок і пантрує, аби горшки не позбігали (Черемш., Тв., 1960, 88).
2. тільки мн. Збігти куди-небудь (про всіх або багатьох). З двора й собаки наші позбігали (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 805.