ПОЗДО́ВЖ.
1. присл. Те саме, що подо́вж 1. Дошка тріснула поздовж.
2. у знач. прийм., з род. в. Те саме, що подо́вж 2. Сказала [бабусенька] так, — та і пішла Дорогою поздовж села (Рудан., Тв., 1956, 80).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 810.