ПОЗДОРО́ВШАТИ, аю, аєш. Док. до здоро́вшати. Микола поздоровшав на чистому морському повітрі й покращав (Н.-Лев., II, 1956, 230); [Кряж:] За цих два місяці, що ми тут, то я аж той… ніби поздоровшав (Зар., Антеї, 1962, 228); * Образно. — Віриш, душею поздоровшав. Аж сам дивуюсь тепер: як міг до такої ганьби.. дожитись? (Гончар, Тронка, 1963, 337); // Одужати від хвороби; поправитися. [Єфрем:] Слабогрудим лікарі совітують молоко пить, от і ви, таточку, питимете та й поздоровшаєте (Кроп., IV, 1959, 347).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 811.