ПОЗЕЛЕНИ́ТИ, ню́, ни́ш, док., перех. Док. до зелени́ти. — Сюди-сюди! — гукав він на Галю, що мала було сідати прямо на траву, — позелените плаття (Мирний, IV, 1955, 142); * Образно. Не жди весни, — святої долі! Вона не зійде вже ніколи Садочок твій позеленить, Твою надію оновить! (Шевч., II, 1963, 407).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 811.