ПОЗЕЛЕНІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до позелені́ти. Я пропливаю шлюз і на мокрих, позеленілих від часу бетонних стінах читаю тисячі імен моїх прапрадідів (Довж., III, 1960, 99); // у знач. прикм. Крізь позеленілі шибки ледве пробивається світ у хату (Мирний, III, 1954, 367); Гнаний страхом перед батьковим гнівом, Ілько, злодійкувато озираючись, збіг у балку і сховався за купу позеленілої цегли (Панч, 1, 1956, 539); Рип дверей уриває Огейові думки, і він дивиться на позеленіле запале лице Кряжен (Досв., Вибр., 1959, 241).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 811.