ПОЗИ́РКУВАТИ, ую, уєш, недок. Зиркати на кого-, що-небудь. Стасик-переселенець теж тут, сидить осторонь, мовчки свердлить свердлом метал і лише зрідка позиркує на Лукію (Гончар, Тронка, 1963, 91); Гулькнула [дівчина] за глиняники, а він усе ще позиркував туди, сподіваючись її вгледіти (Гуц., Скупана.., 1965,207).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 814.