ПОЗЛИ́ЗУВАТИ, ую, уєш, док., перех.
1. Злизати язиком усе або багато чого-небудь, скрізь або в багатьох місцях: // З’їсти, випити, підбираючи язиком, хоботком і т. ін. все або багато чого-небудь. За дорогою в садку ловила вишня молочним цвітом перелітаючі бджоли й не пускала їх доти, доки вони з тих цвітів солодкий піт не позлизували (Март., Тв., 1954, 113); — Коли вона пішла з дому, придивився, де ключа кладе, та й заліз у комору.. І сметану їв, і вершки з глечика позлизував (Збан., Малин. дзвін, 1958, 194).
2. перен. Поглинути, знищити всіх або багатьох, усе або багато чого-небудь, у багатьох місцях (про стихійні явища). Отсе ж тільки що весна настає і сонечко позлизує сніг де з яких горбиків на піску, вже Оксана і зібрала свою команду (Кв.-Осн., II, 1956, 425).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 819.