ПОЗОСТА́ЛИЙ, а, е, рідко,
1. Дієпр. акт. мин. ч. до позоста́тися. Нічого не стало видко, тільки жевріє долі жар, позосталий від огнища (Л. Укр., III, 1952, 223).
2. у знач. прикм. Який зостався. Я проситиму згодом відшукати когось із співробітників «Жизни» та допитатись, що сталося з усіма позосталими рукописами (Л. Укр., V, 1956, 376).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 827.