ПОЗУБИ́ТИ, зублю́, зу́биш; мн. позу́блять; док., перех.
1. Зробити зазублини на чому-небудь. — Соломорізка другий місяць стоїть. Ножі позубили. І січки не ріжуть, і грубих кормів не запарюють… (Грим., Незакінч. роман, 1962, 10); // Зробити насічку на чому-небудь. Дехто, сподіваючись, що на завтра прийдеться на жнива ставати, і серп позубив, косу нагострив (Мирний, IV, 1955, 246).
2. Зробити зубці на чому-небудь. Позубила комір і чохлу (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 828.