ПОЗІХНУ́ТИСЯ, не́ться, док., безос., розм. Однокр. до позіха́тися. — Ох! хо-хо! — позіхнулося йому, і дим заклуботав навкруги від його зітхання, мов вітром його роздуло… (Мирний, І, 1954, 285).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 818.