ПОКА́ЛЯНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до покаля́ти. Порох одчинив дверці [груби], вийняв звідти чарку і краєць черствого хліба, покаляного в попіл (Мирний, II, 1954, 144).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 15.