ПОКАРА́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. покара́ти. Весь цей процес покарання двох людей, не належних до звання вищих, є лише ритуал ховання кінців злочинної авантюри магната Потоцького (Ле, Хмельницький, І, 1957, 183).
2. Засіб впливу на того, хто вчинив який-небудь злочин, має якусь провину і т. ін. Те, що командир полку не поклав на нього жодного покарання, а, навпаки, дав йому важливе доручення, особливо бентежило (Сміл., Зустрічі.., 1936, 49); Колись судили його за підпал колгоспної стайні, відбув він строк покарання і перед війною пустили його додому (Хижняк, Тамара, 1959, 94); Кримінальне покарання; Партійне покарання; // Розплата за які-небудь нерозважливі вчинки, дії і т. ін. Він розумів, що деякі його дії й учинки не могли зостатися без покарання (Ю. Янов., І, 1954, 131).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 16.