ПОКАРБУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех.
1. Вкрити карбами, порізати поверхню чогось. Покарбував, мов пугою по воді (Номис, 1864, № 3930); // Позначити карбами що-небудь для обліку, запам’ятовування; // перен. Перетяти або вкрити чимсь поверхню землі.
2. Прикрасити різьбленням який-небудь предмет. Викував її [чарку] і покарбував сам старий Шрамов незадовго до своєї смерті (Кучер, Зол. руки, 1948, 70).
3. Порізати, посікти тіло людини чим-небудь гострим. Трапилось нечуване на Січі: козак канівського куреня Остап завів з ним сварку, бійку і ще й покарбував ножем (Панч, Гомон. Україна, 1954, 244); — Нам тільки протриматись до приходу Білого з Малим або Ісаєва, а тоді ми їм [туркам] покарбуємо спини так, що й рідна мати не пізнає (Добр., Очак. розмир, 1965, 236); // заст. Зробити розтин трупа. Його покарбували, потім зшили й поховали (Мирний, І, 1954, 147).
4. Перетяти поверхню шкіри (про зморшки, шрами, рубці і т. ін.). Той бережно узявся за пальчики і, прихилившися, роздивлявся долоню, ті невеличкі борозенки, що покарбували її (Мирний, III, 1954, 215); Одна зморшка покарбувала перенісся (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 52).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 16.