ПОКАХИ́КУВАННЯ, я, с., розм. Дія за знач. покахи́кувати та звуки, утворювані цією дією. Боцман поглянув на водолаза й механіка, лукаво їм підморгнув і відповів Костеві бравим покахикуванням (Ю. Янов., II, 1954, 93); Вже як вкинув [Мусій] мішанку в ясла, озирнувся на стримуване покахикування (Речм., Весн. грози, 1961, 164).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 17.