ПОКЕРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., ким, чим і без додатка.
1. Спрямувати хід, рух, роботу кого-, чого-небудь. [Трохим:] Рівні і парні [воли], як соколи; чи в плузі, чи в возі — ідуть, як вода, тільки покеруй ними, то й гори перевернеш (Кроп., V, 1959, 119).
2. Дати напрям, вказівки кому-, чому-небудь; спрямувати чиюсь діяльність, вчинки, думки і т. ін.; розпорядитися ким-, чим-небудь. Будьте ж ласкаві, шановний Михайле Федоровичу, напишіть мені, як стоїть справа.., щоб я знав, як собою покерувати надалі (Коцюб., III, 1956, 119); [Назар Петрович:] Сьогодні директор привселюдно сказав: покладаюся на тебе, Назаре, як на кам’яну скелю. Бери владу до рук і керуй. Що ж, і покерую (Дмит., Дівоча доля, 1960, 61).
3. Керувати якийсь час.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 20.