Що oзначає слово - "покивувати"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ПОКИ́ВУВАТИ, ую, уєш, недок.

1. Злегка кивати (на знак згоди, співчуття і т. ін.). Жінка Шакули Уляна.. виливає свою журбу й злість сусідці, що стоїть.. коло печі, підперши голову рукою, й покивує головою на слова Уляни (Коцюб., І, 1955, 437); Дід Мартин навіть головою покивує — видно, зійшлися з його думками Кобзареві, зачепили у хліборобському серці найвразливіші струни (М. Ол., Леся, 1960, 147); // Робити легкі ритмічні рухи (головою). Василь сидів, не говорячи й слова, та покивував головою, мов сонний (Фр., І, 1955, 163); // Помахувати чимсь. Жито покивує листом; // Легкими рухами голови кликати кого-небудь. — Галю, сюди! Галю, мерщій сюди! — і покивує, і поморгує Івась (Мирний, IV, 1955, 97); // на кого. Привертати чиюсь увагу до себе, очікуючи певних дій, послуг і т. ін. або спонукаючи до чогось. Вбираючи на себе пишні шати, пан обозний поглядав вздовж дороги, погейкував на слуг, покивував на старшого джуру, сивісінького вже діда, що раз по раз витирав обозному з лисини піт (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 23).

2. Легкими рухами голови вказувати на кого-, що-небудь, здебільшого з осудом. Не найшлося місця тільки для студента, хай постоїть, щоб не був такий розумний, прийшов між люди безштаньком, та ще й покивує на їхній напис над віконцем (Гончар, Тронка, 1963, 273).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 21.