ПОКИ́НУТИЙ, ПОКИ́НЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до поки́нути 1-8. Понад шляхом догоряли покинуті багаття (Гончар, III, 1959, 82); В цей час у чагарничку переліска заіржала покинена там кобила (Ле, Наливайко, 1957, 389); Знову сідав на розламані ясла чи на одірване колесо, забуте і покинуте людьми, і журливо похитував головою з боку на бік.. Це був Григір Тетеря (Тют., Вир, 1964, 391); От коли б вони прийшли й подивились на свого внука, підстреленого, знесиленого, покинутого в комишах на обід вовкам та воронам… (Коцюб., І, 1955, 365); Цвіте в росі холодний сад, і десь гармонія ридає, немов покинута дівчина когось байдужого гука… (Сос., І, 1957, 434); Плаче покинута синами мати (Довж., І, 1958, 240); Йому здавалось, що прийшов кінець, що він — самотній, всіма покинутий і забутий, — помре серед чужих людей (Кол., Терен.., 1959, 344); Пішла [Зінька] стежкою одна, пригнічена, ображена в кращих своїх почуттях, покинута любимим (Шиян, Баланда, 1957, 176); Вона була з тих, що звуть «зачуханими», себто покинутими без ніякого догляду… (Гр., І, 1963, 294); Вітюньо, покинений майже цілком на руки чужинки-няньки, як здоровенький, гуляв цілий день та радів і ясному сонечку, і квітам, і всій принадній українській весні (Дн. Чайка, Тв., 1960, 66); Віщує серце, що в палатах Ти розкошуєш, і не жаль Тобі покинутої хати… (Шевч., II, 1963, 11); Я переходив з рук в руки серед безладних питань, розпочатих і зараз покинутих справ, хвилевих турбот, які мінялись на інші (Коцюб., II, 1955, 357); * Образно. Крикнула беззвучно навздогін [вітрові] покинена смерічка, хитнула верхів’ям, простягає віття, вернути хоче (Хотк., II, 1966, 307); // поки́нуто, безос. присудк. сл. Коло клуні пашня потрушена; з півстіжка, чи збито, чи не збито, а забуто й покинуто… (Вовчок, І, 1955, 170); Роботу покинуто.. Годинка сну осміхається трудягам (Коцюб., І, 1955, 210); Утяли двадцять чотири дубки трохи до часу… На ввесь ліс тільки й було таких двадцять чотири — ще не за моєї пам’яті зросли, мабуть, колись на маяки покинуто їх (Л. Янов., І, 1959, 348).
2. у знач. прикм. Який залишився без догляду, уваги, яким перестали цікавитися, займатися. Орестові Білинському здалося, що Річинська, незважаючи на присутність дочок і маси родичів,.. почуває себе не тільки самотньою, але й покинутою (Вільде, Сестри.., 1958, 175); Ліворуч, серед степу, чорніла, немов купа землі, напівзруйнована й покинута казахська зимівля (Донч., IV, 1957, 8); Хапаючись за дерева, спустився [Денис] в яр і скоро знайшов покинуту, обгороджену ветхим тинком лісову криницю (Тют., Вир, 1964, 244).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 23.