ПОКЛОПОТА́ТИ, очу́, о́чеш, док., рідко. Те саме, що поклопота́тися. — Поки ти живий та здоровий, роби та й живи на своє зароблене. А як зробився старий та нікчемний, про тебе громада поклопоче (Мирний, IV, 1955, 328); [Грицько:] Вони ще як учора до мене приїхали, то прохали поклопотати за їх перед тобою (Мирний, V, 1955, 238).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 32.