ПОКЛЬО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., перех. і неперех. Клювати (у 1, 2, 4 знач.) потроху або час від часу. Біля колодязя стрибали лиш горобці, покльовуючи щось під цямриною (Коцюб., І, 1955, 272).
◊ Покльо́вувати но́сом — сидячи і дрімаючи, час від часу опускати голову. Микола підпер важку голову руками, покльовує носом, — спати хоче… (Кучер, Трудна любов, 1960, 45).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 33.