ПОКОЛИХА́ТИ, поколишу́, поколи́шеш і рідко поколиха́ю, поколиха́єш, док., перех. і неперех.
1. Колихати якийсь час. Поколише гарячий вітер одіж на людині, обсушить піт (Л. Укр., І, 1951, 304); Поколихають мене Адріатики води суворі, — Буду благати не раз я бурепінних богів (Зеров, Вибр., 1966, 296); — Нічого, Свириде, прийдеш поколихати дитя, — заспокоює його Марійка (Стельмах, II, 1962, 249).
2. Змусити колихатися; захитати. Великан упав, Об землю вдаривсь головою І кріпость всю поколихав (Котл., І, 1952, 239).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 34.