ПОКОЛО́ТИ1, колю́, ко́леш, док., перех.
1. Розсікти, розбити на частини все або багато чого-небудь (звичайно тверді предмети). Поколоти всі дрова; Василь, поколовши хліб, глитав його, як індик зерно (Мирний, IV, 1955, 21).
2. Колоти (у 4 знач.) якийсь час.
ПОКОЛО́ТИ2, колю́, ко́леш, док.
1. перех. Уколоти, спричиняючи біль, поранити, торкаючись чимсь гострим у багатьох місцях. Бігти не було куди: він вдарився лобом об крокву і поколов собі лице куликом (Н.-Лев., II, 1956, 203); На чужих городах цілий день полола [Мар’яна], бур’яном колючим руки поколола (Л. Укр., III, 1952, 494); * Образно. Горе, мов терен, всю душу поколе, Коли одцуралось од тебе усе (Пісні та романси.., II, 1956, 34); // Вкрити якусь поверхню отворами, дірочками. * У порівн. Сніг ще лежить, та який це сніг —-несправжній, не жилець він.., і наче покололи його гострими шпичаками наскрізь (Донч., VI, 1957, 449); // розм. Робити кому-небудь уколи (ін’єкції) протягом якогось часу. — Он дід Вигон торік розігнутись не міг, так йому спину звело. Поїхав у Косопілля, покололи його і через місяць ходив (Зар., На.. світі, 1967, 144).
2. неперех., безос. Про відчуття гострого болю протягом якогось часу. Покололо у грудях.
3. перех. Убити чи тяжко поранити гострою зброєю всіх або багатьох. Лежить убита мати і діти —— неживі. Не встати їм ніколи, очима день п’ючи. Фашисти покололи штиками їх вночі (Сос., II, 1958, 200); // Заколоти всіх або багатьох тварин. Слуга змійова побачила, змія розбудила і говорить, що прийшли, якісь богатирі, левів і ведмедів покололи, а тепер у сад пішли і все розоряють (Укр.. казки, легенди.., 1957, 166); Свиню уздрів [Еней] під дубом білу І тридцять білих поросят. Звелів їх зараз поколоти І дать Юноні на обід (Котл., І, 1952, 200).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 35.