ПОКО́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., перех. Колоти злегка або час від часу, спричиняючи біль, неприємні відчуття, пощипуючи і т. ін. Холодок забирався під одяг і неприємно поколював тіла, за ніч звиклі до теплого ліжка (Шовк., Інженери, 1935, 158); * У порівн. Кров відлила їй від обличчя, груди ніби хто поколював голочками (Тют., Вир, 1964, 507); // безос. Поколює в грудях.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 36.