ПОКО́РЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до поко́рчити. Загрозливо розмахував [Дем’ян Кізка] покорченими ревматизмом руками (Крот., Сини.., 1948, 42); * Образно. Гримнув вибух. Задвигтіли і врізалися в землю покорчені шматки третьої гармати (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 649); Знову потягнулись обабіч дороги шереги важких, покорчених, спотворених надто довгим життям вікових дубів (Собко, Срібний корабель, 1961, 135).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 38.