ПОКОТИ́ПО́ЛЕ, я, с., бот. (Gypsophila paniculata L.). Те саме, що перекоти́по́ле. Восени ми тряслись в таратайці в село; Вже на нивах нічого тоді не було, Тільки що покотиполе вітром несло (Укр. поети-романтики.., 1968, 143); * У порівн. — У других хоч родина є, втіха якась у житті, а сирота — мов те покотиполе, що вітер жене по степу, відірвавши від корінця… (Коцюб., І, 1955. 140); І вітри, і дощі проходили повз мене, Лунали голоси з низин і з верховин,.. А я, сучасності короткозорий син, Котився по життю глухим покотиполем (Рильський, Поеми, 1957, 269).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 39.