ПОКО́ЇТИСЯ, о́юся, о́їшся, недок. Бути в стані спокою; спокійно, нерухомо лежати на чому-небудь. Івась лежав у кутку розкинувшись, розпластавшись. Голова його покоїлася на подушці, а тіло скотилося на землю (Мирний, І, 1954, 174); * Образно. Над морем із сірого крепу, В шовковій постелі багряній Покоїться сонце… (Зеров, Вибр., 1966, 426); // Бути похованим де-небудь. Біля кладовища, де покоїлися батьки й діди Асизові, росло чимало горіхів (Тулуб, Людолови, II, 1957, 75); Стоїмо при священній могилі, де героїв покоїться прах — і над нами дерева похилі гомонять на квітневих вітрах (Уп., Вірші.., 1957, 82); // Бути схованим, зберігатися, міститися де-небудь. Їй здавалось, що тепер ці великі очі випромінюють все те хороше і благородне, що довгі роки покоїлось глибоко в душі актриси (Собко, Запорука.., 1952, 206).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 34.