ПОКРИ́ВДЖЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до покри́вдити. [Вісвамітра:] Я ж сирота, покривджена тобою (Фр., X, 1954, 408); * Образно. Він [сніг] танув на зігрітих щоках дівчини, зливався з рясними слізьми, умивав ніжну юність, так несподівано покривджену нежалісливою долею (Ле, Право.., 1957, 210); // у знач. прикм. Нило, горіло побите тіло Оленчукове. Та ще більше горіла йому розбунтована, покривджена душа (Гончар, II, 1959, 280); // у знач. ім. покри́вджені, них, мн. (одн. покри́вджений, ного, ч.; покри́вджена, ної, ж.). Ті, кого покривдили. У нього [І. Франка] нема шовінізму: люди діляться на два табори: на кривдників, проти яких він гострить, як меч, своє слово, і покривджених, яким він оддає своє серце (Коцюб., III, 1956, 39); Суддя згодився і зажадав від них [старшин] десятину на користь суду, писареві — за прикладання печатки до позову, возному — за виклик покривдженого до суду і за огляд Свириденкового вуха (Тулуб, Людолови, І, 1957, 44).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 46.