ПОКРИВУ́ЛИ́ТИ, у́лю́, у́ли́ш, док., розм.
1. перех. Те саме, що покриви́ти 1.
2. неперех. Те саме, що покривуля́ти. Поїхав не по простій дорозі, а покривулив (Номис, 1864, № 14086).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 48.