ПОКРО́ПЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до покропи́ти. Покроплена майським дощиком земля ніби дихала пахощами весняних майських квіток (Н.-Лев., IV, 1956, 7); На ніч закладають у годівниці [тваринам] трохи солом’яної січки, покропленої солоною водою (Хлібороб Укр., 11, 1964, 7); * Образно. Його [собаки] гнучка породиста спина кольору перепаленої цегли, покроплена білосніжними цяточками, граціозно вигиналася (Кир., Вибр., 1960, 299).
◊ Покро́плений кро́в’ю (по́том, слізьми́ і т. ін.) — здобутий, подоланий важкою працею, переборенням великих труднощів. [Мамай:] Ось яка вона, значить, наша земля… Слізьми полита, кров’ю й потом покроплена (Ю. Янов., Драм. тв., 1946, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 52.