ПОКРУТНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і неперех., розм. Однокр. до покрути́ти 1. Як скінчив [танцювати] з Мар’янкою, то покрутнув її ще раз так, що аж юпчина вгору майнула (П. Куліш, Вибр., 1969, 292); Наум тільки покрутнув головою, обтер слізку рукавом та й вп’ять понурив голову і мовчить (Кв.-Осн., II, 1956, 58).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 53.