ПОКРУ́ЧЧЯ, я, с., розм. Те саме, що по́круч. Ремо, щоб не виказати себе, розпитав ще про ян-шая, про писаря й про самого тлумача, це покруччя китайця й тюрка, що знає китайську, тюркську, калмицьку, російську мови (Досв., Гюлле, 1961, 47); Третя ж [частина села] трохи збоку — вся в ярах, в горбах, в покруччях (Крот., Сини.., 1948, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 54.