ПОКРІПИ́ТИСЯ1, плю́ся, пи́шся; мн. покріпля́ться; док. Кріпитися якийсь час. — Півроку, — думає Пріська, прилягаючи спочити, коли пішли Карпо й Одарка. — Уже ж поб’юся, покріплюся того півроку… (Мирний, III, 1954, 111); — Покріпись, голубчику, а там стане легше, — мовив тепло Посунський (Коцюба, Нові береги, 1959, 398).
ПОКРІПИ́ТИСЯ2 див. покрі́плюватися.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 51.