ПОКУРІ́ТИ1, ри́ть, док. Виділяти дим при слабому горінні якийсь час.
ПОКУРІ́ТИ2, покурить і рідко покурі́є, док. Здіймати куряву вгору якийсь час; // Поїхати, побігти, здіймаючи куряву. Тачанки, підібравши мертвих і поранених кулеметників, покуріли в село (Ю.Янов., І, 1958, 153); Машина чмихнула, покуріла в бокову вулицю… (Гуц., Скупана.., 1965, 122).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 56.