ПОКІ́ЙНО, рідко. Присл. до покі́йний 2. — Грицьку! Я тебе не займаю, не руш і мене, — покійно і твердо відказав Василь (Мирний, IV, 1955, 18); — Ось і кріслечко; у ньому так покійно сидіти, — щебетав він (Мирний, III, 1954, 159).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 24.