ПОКІНЧА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. Закінчити багато чого (одне за одним). [Старшина:] Ехе-хе! Діла, діла! Коли-то ти їх покінчаєш? (К.-Карий, І, 1960, 38); Я і других не менше цікавих для мене робот [робіт] не покінчала (Л. Укр., V, 1956, 256); // Закінчити що-небудь у кілька прийомів; у різний час (про всіх або багатьох). — Ви ось по десять класів покінчали, проте й досі не знаєте, що раніше з’ явилось в природі: курка чи оце яйце? (Гончар, Тронка, 1963, 119).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 25.