ПОЛА́МАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до полама́ти. Деревця, недавно посаджені, були поламані вщерть і простягали до неба свої цурпалки (Коцюб., II, 1955, 282); У козла були вивихнуті й поламані задні ноги (Тулуб, В степу.., 1964, 350); Я не знаю, що з цього вийде. Графік, у всякому разі, вже поламаний (Коцюба, Нові береги, 1959, 443); Думає [Корній] сумні свої думи, що вже забраний він та завданий, що вже його воля парубоцька поламана (Л. Укр., III, 1952, 560); —Не те мені шкода, що три полки одпало, а те, що честь, правда поламана (П. Куліш, Вибр., 1969, 156); // пола́мано, безос. присудк. сл. [Єфрем:] Поїзд на поїзд наскочив; поламано два вагони, кондуктора прибило (Кроп., IV, 1959, 318); Стола було поламано, стільці розкидано по кімнаті (Ю. Янов., II, 1958, 106).
2. у знач. прикм. Який поламався, зіпсувався. Патрокл, не гаючись, одіткнув поламаною двозубою виделкою пляшку (Гр., II, 1963, 278); На горищі валялися старі лампи, якісь залізні прути, поламані меблі (Вас., І. 1959, 176); На дверях висів засув з поламаним замком (Сміл., Сашко, 1954, 200); Подерте листя з дерев, збита трава й поламані квіти ніби обмилися свіжою водою (Кобр., Вибр., 1954, 143).
Як (на́че, ні́би і т. ін.) пола́маний хто, що — хтось відчуває сильний біль, болить що-небудь у когось. Він [Михайло].. від хвороби був такий, як поламаний (Коб., II, 1956, 99); Все тіло ниє, наче поламане, в суглобах тупий тягучий біль (Багмут, Записки.., 1961, 105).
3. у знач. прикм. З нерівностями у багатьох місцях. За лісом ще йдуть такі самі поламані гори, але вже зовсім голі (Н.-Лев., II, 1956, 387); * Образно. Життя позаду. 1 не рівне, не пряме, як санаторний коридор, а поламане, кривулясте, мов захаращене буреломом узлісся (Дмит., Обпалені.., 1962, 6).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 59.