ПО́ЛАПКИ, присл., розм.
1. Те саме, що навпо́мацки. Онися встала, полапки знайшла в скрині стару чоловікову сорочку (Н.-Лев., III, 1956, 118); Я виніс із хати скибку хліба, нарвав у садку полапки, до зірок, жовтих слив (Вас., II, 1959, 301).
2. перен. Не знаючи певних обставин, не маючи якихось даних навичок і т. ін.; інтуїтивно. Батько був людина чула, чутка на розум і полапки якось виховував нас не згірше за гарного педагога (Вас., Незібр. тв., 1941, 158).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 60.