Що oзначає слово - "полетіти"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ПОЛЕТІ́ТИ, ечу́, ети́ш, док.

1. Почати пересуватися в повітрі за допомогою крил (про птахів, комах і т. ін.). Полетіли [ворони] й летячи співали (Шевч., І, 1963, 301); Пташка знялася і полетіла (Тют., Вир, 1964, 520); * Образно. Земля хитнулась, мов колиска, І полетіла, попливла (Мал., Любов, 1946, 47); // Спрямувати кудись свій політ (про птахів, комах і т. ін.). Романові здавалось, ніби з клітки випурхнула весела співуча пташка, полетіла десь в гай (Н.-Лев., VI, 1966, 410); Легка бджола за взятком полетить (Рильський, III, 1961, 184); // Почати переміщатися, пересуватися в просторі (про літаки, ракети і т. ін.). Літаки полетіли, сито виючи, залишивши по собі купи руїн, чорний нудотний дим (Дім., Ідол, 1961, 266); «Коли прийде час і перші міжпланетні кораблі полетять у простір, тоді будуть потрібні такі пілоти, як Валя», — думав Юрій (Собко, Зор. крила, 1950, 10); // розм. Почати переміщатися в повітрі під дією зовнішнього чинника. Двері одхилились, в хату полетіло порося й впало серед дівчат (Н.-Лев., II, 1956, 113); Хтось крикнув: «букета!» — і цілі пучки квіток полетіли під ноги співачці (Мирний, III, 1954, 273); На всі боки полетіли збиті головки будяків (Донч., VI, 1957, 63).

2. перен., розм. Почати стрімко пересуватися, переміщатися; стрімко побігти, поїхати і т. ін.; понестися. Встала Марина,.. накинула кожушину і полетіла до Ганни пізньою добою (Н.-Лев., І, 1956, 100); Кінь закрутився дзигою, а потім враз рвонувся вперед і стрілою полетів до нас (Збан., Крил. гонець, 1953, 11); Весла опустилися на воду, шлюпка полетіла до естакади (Ю. Янов., II, 1958, 109); «Газик» вихорем полетів до сусіднього колгоспу «Жовтень» (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 122); * Образно. І до тебе, мила, серце полетіло, розказать несміло про мою любов (Сос., II, 1958, 159).

3. перен. Почати швидко поширюватися, розповсюджуватися (про чутки, вісті і т. ін.). Люди зразу підхопили ту чутку — і полетіла вона стрілою від хати до хати, з одного краю села до другого (Мирний, III, 1954, 122); І які тільки поголоски не полетіли з хати в хату про товариство спільного обробітку землі (Стельмах, II, 1962, 410); Закипіло грізне море, Вітри зашуміли, По всіх закутках Росії Вісті полетіли (Нар. тв. та етн., 4, 1958, 31); // Полинути, рознестися в повітрі (про слова, звуки і т. ін.). З-під гори полетів дзвінкий одкоханий голос.., що закликав на пообідню молитву (Ле, Міжгір’я, 1953, 210); Забриніть [пісні], задрижіть, полетіть І пірніть у криштальну блакить (Рильський, І, 1960, 99); // Бути спішно відправленим, відісланим куди-небудь. Цього вечора в далеку Ольвію полетіла телеграма (Чаб., Катюша, 1960, 284).

◊ Полеті́ти за (із) ві́тром: а) набути розголосу, поширитися. За вітром слава полетіла По всіх усюдах і кутках (Гл., Вибр., 1951, 37); б) зникнути без сліду; пропасти, щезнути. Її честь.. тепер розвіялася, немов із вітром полетіла (Коб., II, 1956, 155).

4. перен. Почати швидко проходити, протікати (про час). Настануть потім дні солодкого щастя, полетять, помчаться безпереривним дзвенячим ланцюгом (Хотк., II, 1966, 57).

5. розм. Утративши опору, рівновагу, зірвавшись звідкись, відділившись від чого-небудь, упасти, звалитися. Плюнув набік Кайдаш і хрьопнув дверима так, що з полиці полетіло горня й розбилось на шматочки (Н.-Лев., II, 1956, 291); Він поточився до борту і, ловлячи повітря руками, полетів у воду (Ю. Янов., II, 1958, 156); // Почати падати; посипатися (про все або багато чого-небудь). Вітер війнув — листя з клена жовте, жовтаво-золоте полетіло! (Тич., І, 1957, 271); Вдарив грім, і полетіли перші краплі дощу (Тулуб, В степу.., 1964, 127).

6. перен., розм. Втратити (місце роботи, посаду і т. ін.). [Віктор:] У нього великі неприємності. Схоже на те, що полетить з роботи (Лев., Драми.., 1967, 334).

7. перен., розм. Зробитися непридатним; зруйнуватися, зіпсуватися. Надвечір полетів підшипник на третьому тракторі, вилізли назовні інші дефекти (Ю. Янов., II, 1954, 134).

◊ Полеті́ти пра́хом — те саме, що Піти́ пра́хом (див. піти́). — Одне моє слово — і твоє весілля полетіло б прахом (Кучер, Трудна любов, 1960, 337); Полеті́ти шкеребе́рть див. шкеребе́рть.

$ Аж і́скри з оче́й полеті́ли — те саме, що Аж і́скри з оче́й поси́пались (див. і́скра). В висок Дареса затопив [Ентелл]: З очей аж іскри полетіли (Котл., І, 1952, 98); Полеті́ти в пові́тря — розлетітися на шматки від вибуху; вибухнути, зірватися. Щохвилі «Ісмет» міг полетіти від міни в повітря (Ю. Янов., II, 1958, 33); Полеті́ти до чо́рта (к чо́рту) див. чо́рт; Ті́льки [аж, що й] пі́р’я полети́ть (полеті́ло) — дуже сильно, нещадно, немилосердно. — Як будуть тягати до прокурора, то, дійсно, ні пуху, ні пера не зостанеться. Так обскубуть, що тільки пір’я полетить… (Кучер, Трудна любов, 1960, 262): От в Росії та на Східній Україні, так там багатіїв скубнули, що й пір’я полетіло (Чорн., Визвол. земля, 1959, 33).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 64.