ПОЛКО́ВНИЦЬКИЙ, а, е. Прикм. до полко́вник. Зараз окрили Шрама шапками, військовими корогвами, дали йому до рук полковницькі клейноди, вдарили з гармат, та й став панотець Шрам полковником (П. Куліш, Вибр., 1969, 54); Посміхався [Кукулик]з такою полковницькою зверхністю, з такою всемогутньою певністю своєї несхибності й правоти, що серце в Брайка стрепенулося (Загреб., День.., 1964, 150); // Належний полковникові. Тарас Бульба з синами стояв посеред великого двору.. Спереду невеликий старосвітський полковницький будинок (Довж., І, 1958, 217); Прислухалася [Тетяна Василівна] до тупання внизу, до голосів — полковницького басу Кукулика, влазливого шепітку Кошарного (Загреб., День.., 1964, 111).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 86.