ПОЛОВЕ́ЦЬКИЙ, а, е. Прикм. до по́ловці. — Київ! Київ! — гомоніли Половецькії ряди (Фр., XIII, 1954, 368); І падає військо, і падає син Святослава Під ноги баских огирів половецького хана (Перв., І, 1958, 214); Феодальні війни і половецькі напади, які супроводилися грабежем місцевого населення, часто також були причиною втрати смердами необхідних для ведення господарства засобів виробництва (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 448); В степах днедавніх половецьких Доходив я завдань мистецьких, І довго Музи чистий спів Мені самотньому бринів (Черн., Поезії, 1959, 121); До земель До половецьких Лине військо бойове! (Уп., Про Донбас, 1950, 5).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 87.