ПОЛО́ЖЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до положи́ти. Підвівши праву руку, взяв [цар Соломон] нею положену обік себе на гаптованій подушці невеличку чорну паличку з великим, блискучим діамантом на кінці (Фр., IV, 1950, 130); Скиндячки на головах усе по-харківськи положені, коси у дрібушки позаплітувані (Кв.-Осн., II, 1956, 17); // діал. Розташований. Ми переїхали до Кімполунга, малого провінціального містечка, чудово положеного між горами (Коб., III, 1956, 556); // поло́жено, безос. присудк. сл. Неважке чиновниче збіжжя зложене було у невеличкий чемодан і положено у ногах поштаря (Мирний, І, 1949, 389); Поле поорано, поле зскороджено; Повне і чисте зерно В землю, дощем перелиту, положено, Поки не встане воно (Щог., Поезії, 1958, 352).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 90.