ПОЛОЗО́К, зка́, ч.
1. Те саме, що по́лоз1 1. Сніг лип до полозків, до кінських копитів [копит] (Н.-Лев., III, 1956, 120); Коні рвонули сани, заскрипів під полозками сніг (Кочура, Зол. грамота, 1960, 399); Воно [дерево] таке корячкувате, що й на полицю в плуг не вибереш, не те що на полозок (Укр.. казки.., 1957, 31); * Образно. Тихими зимовими вечорами, коли місяць золотим полозком ковзав по снігах,.. в хуторах полускували тини (Тют., Вир, 1964, 461); * У порівн. Він повернувся, човгнувши кульгавою ногою по підлозі, мов полозком, і пішов геть (Добр., Очак. розмир, 1965, 278).
2. техн. Рухома, ковзна частина деяких машин. Пальцьовий брус косарок спирається на два низьких башмаки.., під якими є сталеві полозки. Полозки можна переставляти вверх або вниз, регулюючи цим висоту зрізу трави (Механ. і електриф.., 1953, 136).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 93.