ПО́ЛОМІНЬ, меню, ч., заст. Полум’я, пломінь. Метелик влетів у самий поломінь. Трісь! Отсе ж йому й смерть! (Л. Укр., III, 1952, 475); Усмішка в куточках губ ворушилася разом з тінню, коли рухався поломінь свічки (Ю. Янов., II, 1958, 161); * Образно. Ходив [Кирило] по хаті великим та легким кроком, наче злість одривала його од землі, і дув на поломінь злості, щоб роздути в пожежу (Коцюб., II, 1955, 211); * У порівн. [Маріам:] О, як недовірки любити вміють! Як поломінь, палка у них любов! (Л. Укр., II, 1951, 117).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 93.