ПОЛОНЕ́З, у, ч. Урочистий бальний танець із тридольним розміром, що походить від польського народного танцю. Колись, по-стародавньому обутий І вдягнений, він полонез водив (Рильський, II, 1956, 104); // Музика до цього танцю, музичний твір у ритмі цього танцю. Після того, як Евеліна пішла, Ганна ще програла полонез і закрила рояль (Рибак, Помилка.., 1956, 95); М. Вербицький написав багато хорів, 8 симфоній-увертюр і 2 полонези для симфонічного оркестру (Мист., 6, 1955, 46); А метелиця шумить, замітає пісні, замість них народжується бентежний полонез Огінського (Стельмах, I, 1962, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 94.