ПОЛОНИ́НКА, и, ж. Зменш.-пестл. до полони́на. Ой піду я в полонинку білі вівці пасти (Коломийки, 1969, 58); Яка ж тота полонинка по весні весела, як овечки у ню ідуть із кожного села!.. (Коцюб., II, 1955, 320); От і полонинка ся. Аж сміється, зелена (Хотк., II, 1966, 138).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 94.