ПОЛТИ́НИК, а, ч., розм. П’ятдесят копійок грошей або монета вартістю п’ятдесят копійок. — Не по полтинику на день буду тобі давати, а від сьогодні по цілковому (Кв.-Осн., II, 1956, 407); Все гребла [Соломія] в свою скриню, складала в торбину срібні полтиники й карбованці (Кучер, Трудна любов, 1960, 136); * У порівн. Терентій, приглядаючись до вулиці й неясних обрисів будівель, над якими полтиниками сяють зорі, під’їжджає до розхристаної хати Халимона (Стельмах, І, 1962, 499).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 100.