ПОЛУ́ПАНИЙ, а, е, діал.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до полупа́ти. Дрова були не тілько поскидані з воза, але також порубані, полупані і поскладані на купу (Фр., III, 1950, 142).
2. у знач. прикм. Який полупався, потріскався; облуплений, потрісканий. Оселя подірчавіла, покришка на димарі зсунулась, стіни полупані, оббиті… (Мирний, І, 1954, 89); На порепаному та полупаному віку скрині сяяла ціла картина (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 60).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 103.