ПО́ЛЬСЬКИЙ, а, е. Прикм. до поля́ки і Польща. Одна [частина монголів] пішла на захід, мабуть, під Судомир, у польську країну (Фр., VI, 1951, 50); Народе польський! День новий Стрічаєш ти у славі, Сіяє подвиг трудовий У Кракові й Варшаві (Рильський, III, 1961, 131); Багато хто знає польського письменника Владислава Реймонта (Еллан, II, 1958, 190); // Власт. полякам. — Випиймо, о. Мойсей, за вічну пам’ять шляхетського, польського гонору! (Н.-Лев., І, 1956, 126); Прадід ішов і співав гайдамацької пісні про школяра — «аж ось іде школярець польської натури, на йом’ штани-шаровари свинячої шкури» (Ю. Янов., II, 1958, 186).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 110.